Інформація для батьків

Батьківський комітет. Навіщо він потрібен?

— Хто з вас погодиться брати участь в роботі батьківського комітету? — без особливої надії питає вчителька.

І батьки опускають очі. Нікому з них не хочеться брати на себе зайві обов'язки. А тим часом вони позбавляють себе і важливого права — права активно впливати на життя школи.

Ось що думають про участь батьків у шкільному житті самі педагоги.

Попри бажання вчителя здаватися неупередженим, усіх батьків він розподіляє на три ка тегорії: ті, які активно допомагають, байдужі, агресивно налаштовані. Перші — помічники — украй необхідні в житті будь-якого класу. Учитель їм довіряє і схильний уважно ставитися до їхніх проблем. Такі батьки у разі, якщо в дитини виникають труднощі, завжди спроможні обговорити їх відкрито і не соромлячись, розраховуючи на розуміння і дружню допомогу.

Другі — байдужі — їхнє ставлення незрозумілі, тому швидше щодо них виникає недовір'я: невідомо, чого від них чекати в критичну хвилину.

Третіх — агресивних — уникають усіма можливими способами. їм рідко неформально йдуть назустріч і намагаються не заглиблюватися в їх труднощі та проблеми; будь-яка спроба спілкування з ними для вчителя є важкою та небезпечною.

Навіть якщо з навчанням у дитини все гаразд, часто необхідно поговорити про неї з людиною, яка спостерігає її у невідомих вам ситуаціях. Учитель може розповісти вам цікаві подробиці життя дитини, якісь факти, що залишились поза вашою увагою. Для цього вчителеві потрібно витратити додатковий, неробочий час, але для вас він його не пошкодує, якщо ви неодноразово відгукувалися на його прохання про допомогу, коли більше не було до кого звернутися. Тому допомагайте школі. Шукайте спосіб допомогти вчителеві в організації класного життя, в ремонті приміщення, в придбанні посібників, ніколи за жодних обставин не ігноруйте суботників. Категорична заява батька «Це мене не обходить!» — завжди дуже образлива для вчителя. Вона демонструє ваше нешанобливе ставлення до нього. Ви не можете опуститися до миття підлоги й вікон, а він повинен це робити? Але ж це не входить у коло його обов'язків. Ви грубо вказуєте йому його місце на соціальному щаблі у сфері обслуговування? Будь ласка, але й учитель теж пам'ятатиме: ви його не поважаєте.

Отже, чому вам варто хоч би час від часу брати участь у роботі батьківського комітету? Для того щоб налагодити гарні стосунки з учителем? Так, і це дійсно важливо. Але це ще не все.

Що може батьківський комітет?

1. Подбати про безпеку в школі. Зібрати гроші на встановлення системи відеоспостереження, на зарплату охоронцеві або гардеробникові в «закритому» гардеробі тощо.

2. Контролювати збирання і витрачання «шкільних грошей». Члени батьківського комітету можуть відкрити власний рахунок та самостійно знімати з нього гроші, витрачаючи на шкільні потреби за рішенням батьківських зборів. Багато батьків не хочуть йти в батьківський комітет саме тому, що бояться підозр щодо «нецільового використання» коштів або «здирства» грошей. Але такі підозри ніколи не виникнуть, якщо батьки бачитимуть результати своїх вкладень — нові фіранки в класі, новорічні подарунки для дітей, що вибрані з любов'ю і вмінням. Наприклад, в одній школі батьківський комітет придбав дівчаткам на 8 Березня в подарунок набори іграшок, серед яких були нарядні корони. Того дня всі дівчатка ходили школою «королевами». Пізніше одна з мам розповідала, що і в кімнаті її дочки, і в домах її однокласниць ці корони лежать на видному місці — як пам'ять про те свято.

Дівчатка часто вбиралися в них, щоб почуватися «справжніми принцесами». Звичайно ж, їхні батьки теж були дуже задоволені. Немає нічого простішого, ніж скаржитися на постійне вимагання грошей. Узяти грошові питання в свої руки і поклопотатися про те, щоб гроші, що сплачені батьками, поверталися до їхніх же дітей, — важче, але набагато ефективніше.

3. Допомагаючи вчителеві проводити дитячі свята, організовувати для дітей цікаві екскурсії та виїзди за місто, батьки сприяють тому, щоб клас був дружним, не розподілявся на ворожі групи.

4. Від батьків залежить вибір додаткових занять, які проводитимуться в школі. На прохання батьків адміністрація школи може запросити педагога, який організує театральну студію, займатиметься з дітьми додатково бальними танцями, спортивною боротьбою або поглибленим вивченням іноземної мови.

5. Батьки можуть багато що зробити для того, щоб клас був затишним, щоб дітям у ньому було зручно навчатися.

6. Батьки мають стежити за харчуванням, яке діти одержують в школі, і за необхідності висувають вимоги до адміністрації школи, районного відділу освіти.

7. Батьки повинні негайно звертати увагу адміністрації школи на випадки крадіжки, здирства, залякування та інші кримінальні явища в середовищі дітей.

Такі випадки необхідно припиняти відразу ж і жорстко — це допоможе не тільки жертвам малолітнього злочинця, але і йому самому.

8. Батьки також можуть вплинути на атмосферу, що склалася в класі. Як приклад наведу розповідь мами однієї першокласниці. «Це було напередодні випускного свята.

Шефи подарували класу красиві книги. На жаль, книг на всіх не вистачило, і було вирішено, що їх вручатимуть тільки кращим учням. У моєї дочки були всі шанси одержати одну з цих премій, але коли я почула це, я пройнялася обуренням.

Як же так, одні діти підуть щасливими, а решта понесуть із собою страшне горе? Адже важливим є не подарунок, відчуття того, що тебе не забули, не обділили. І для поганих учнів це більшою мірою важливо, ніж для хороших. Адже хороші і без цього знають, що вони хороші. При цьому я злякалася й за власну дочку. Що, як вона побачить, що вона одержала подарунок, а інші діти не одержали, і буде в душі зловтішатися, а може, навіть дражнити цих дітей? Словом, я взяла гроші із «загальної каси», поїхала і придбала ще книжок, щоб вистачило усім. Мені довелося витратити на пошук книг чимало часу, але я знаю, що ніхто з наших учнів не пішов з останнього уроку в 1-му класі скривдженим».

Звісно, все це — додаткова робота. Але це робота в ім'я благополуччя наших дітей. І до речі, ваша дитина зможе пишатися результатами вашої праці, ви дасте їй найважливіші уроки серйозного і відповідального ставлення до справи.

Їй буде приємно думати і говорити: «Це вікно вимила моя мама. Цю екскурсію організував мій тато». Заради цього варто згаяти час і докласти зусиль.

Які звернення дитина краще чує

Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли дитина не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов'язане з проблемою відносин між вами і дитиною. Наприклад, коли спілкування в основному зводиться до вимог і вказівок. Тоді дитина протестує проти цього і виявляє упертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов'язки.

У той же час, важлива і форма, у якій ми просимо дитину щось зробити.

• Позитивно формулюйте звернення до дитини.

Кажіть дитині що робити, замість того, щоб вказувати, чого не робити. Наприклад, замість: «Не дряпайся по меблям», треба сказати: «Злізь зі столу».

• Не поєднуйте в одному проханні чи вказівці декілька.

Давайте вказівки по одній, а не всі разом. Розділяйте великі прохання чи вказівки на декілька невеликих. Наприклад, замість: «Прибери свою кімнату», скажіть: «Склади кубики в коробку», «Постав взуття в шафу».

• Говоріть дитині точно, що потрібно зробити.

Замініть такі висловлення як «Будь гарним» чи «Роби правильно», більш точними, такими як «Говори пошепки» чи «Будь ласка, сядь за стіл».

• Звертайтеся до дитини спокійно.

Діти повинні навчитися реагувати на нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.

• Говоріть чемно і з повагою.

Прохання і вказівки повинні бути чіткими і ясними, в них не повинно бути неповаги до дитини. Дуже допомагає слово «будь ласка».

• Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати.

Важливо, щоб прохання і вказівки збігалися з фізичними і розумовими можливостями дитини. Трирічна дитина не зможе зав‘язати самостійно шнурки, а п‘ятирічна вже спроможна це зробити. Просто так дитина не стане акуратною. Якщо до цього дитина сама не прибирала кімнату, значить в неї ще не має навичок. Її треба спочатку навчити цьому, а потім вже вимагати допомоги у прибиранні дому.

• Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони дійсно потрібні.

Прямі команди повинні використовуватись тільки тоді, коли дійсно важливо, щоб дитина їх виконала. Наприклад, в екстреній ситуації, коли хтось поранився, потрібно щось дуже терміново зробити.

• Використовуйте вибір, коли це можливо.

Пропонуйте дитині, якщо є можливість, вибирати, що одягти – сині чи жовті панчохи, що з'їсти на сніданок, як провести час.

• Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте

Пояснення краще давати до прохання чи вказівки. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися втягнути батьків у дискусію, щоб не робити того, що батьки просять.

• Хваліть!

Не забувайте похвалити і подякувати дитину за зроблене. Адже, якщо ми просимо про щось чужу людину, і вона виконує наше прохання, ми обов'язково говоримо їй «спасибі».

Комп'ютер: переваги та недоліки

У наш час стрімко розвивається техніка, з’являються нові інформаційні технології. Здавалося б, не так уже й давно персональні комп’ютери були дивиною, а зараз вони є майже в кожному офісі, магазині. Все більше комп’ютерів з’являється вдома, мобільні телефони за своїми можливостями наближаються до комп’юерів, у яких є все – від органайзера до ігор. Звичайно, комп’ютери значно полегшують наше життя – в цьому їх безперечний «плюс». Про переваги комп’ютерів знають навіть малюки.

Але поряд з тим:

Працюючи в приміщенні, комп’ютер суттєво змінює якість цього внутрішнього середовища, а саме:

– підвищуються температура приміщення (якщо в приміщенні знаходиться кілька комп’ютерів, різниця може становити до 10^oС);

– підвищується шум;

– змінюється природне співвідношення важких та легких аероіонів – в природі воно врівноважене, а якщо працює комп’ютер, в повітрі переважають важкі аероіони, що може призвести до появи головного болю, сонливості, апатії, передчасної стомлюваності тощо;

– відіомонітор на базі електронно-променевих трубок є джерелом випромінювання електромагнітного поля різної частоти: найбільше випромінювання здійснює бокова і задня панелі відеомонітора.

Люди, які часто працюють чи грають за комп’ютером, помічають, що в них болить спина від сидіння у статичній позі, шкідливо діє також випромінювання екранів комп’ютерів тощо. Тобто люди найбільше звертають увагу на шкідливість комп’ютерів для фізичного здоров’я.

А як комп’ютери діють на психіку людей?

На це все більше звертають увагу лікарі та вчені. Дехто вважає, що лише на Заході зафіксовано випадки так званої залежності від комп’ютерів, яка іноді стає схожою на залежність від наркотиків. Але в цьому ми вже сьогодні швидко наздоганяємо Захід: випадки залежності від комп’ютерів є і в нашій країні.

Існує чотири стадії розвитку психічної залежності від комп’ютерних ігор:

– стадія легкого захоплення;

– стадія захопленості;

– стадія залежності;

– стадія прихильності.

Спершу захоплення проходить етап адаптації, людина «входить» в азарт, потім настає період різкого зростання, швидкого формування залежності. Залежність сягає максимуму, це залежить від індивідуальних особливостей особистості й середовища. Далі сила залежності на якийсь час залишається стійкою, а відтак іде на спад,знову фіксується на певному рівні й залишається стійкою тривалий час. Цікаво, що навіть після усвідомлення практичної марності ігрової діяльності людина не може повністю відмовитися від неї. Це доводить наявність досить високої стійкої психологічної залежності від комп’ютерних ігор, хоча її «глибина» і сила впливу на людину після проходження «кризи» вже не такі сильні.

І головне для тих, хто вже в залежності – памятайте, вирішальний фактор у подоланні комп’ютерної залежності – робота над собою.

Як виховати дисципліновану дитину

Як це не парадоксально, але дітям теж потрібні порядок і правила поведінки — вони на них очікують. Виконання писаних і неписаних законів людського існування робить життя маленької людини зрозумілим, передбачуваним, створює відчуття безпеки. Батькам знайомі ситуації, коли їхня дитина, ще немовлям, опинившись поза домівкою, у незнайомому місці, починає вередувати, плакати і заспокоюється, лише повернувшись додому, до звичного оточення.

Дорослішаючи, діти інтуїтивно відчувають, що за батьківськими «не можна» прихована турбота про їхню безпеку, благополуччя. За сучасних умов, коли більшість батьків багато працюють, аби забезпечити сім'ю, діти з таких родин часто жалкують, що батьки дозволяють їм дуже багато, навіть те, що заборонено іншим. Вони мотивують це тим, що батькам до них просто байдуже. Проте виникає запитання: чому діти, почуваючись захищенішими за умов встановленого дорослими порядку і чіткої регламентації правил, водночас намагаються порушувати ці порядок та правила? Існує багато причин, але найголовніша — діти насправді повстають не проти власне правил і вимог, а проти засобів їх «впровадження в життя», тобто проти силових методів, дій, проти авторитаризму батьків. Тому спробуємо відповісти на інше запитання: як батькам знайти шляхи до безконфліктного виховання дисциплінованості у дитини?

Відомий психолог Юлія Гіппенрейтер сформулювала кілька правил, які допомагають батькам встановлювати і підтримувати безконфліктну дисципліну дітей у родині. Так би мовити, правила про правила.

Перше правило

У житті кожної дитини обов'язково мають існувати певні обмеження, вимоги, заборони, тобто правила. Це корисно пам'ятати тим батькам, які прагнуть уникати сімейних конфліктів, намагаються якнайменше засмучувати дитину. Як результат, вони потурають капризуванням, вимогам дитини.

Друге правило

Обмежень, вимог, заборон, тобто правил, не повинно бути забагато і вони мають бути гнучкими. Дотримання цього правила застерігає батьків від інших крайнощів — виховання в дусі «закручування гайок», або авторитарного стилю.

Обидва правила, разом узяті, передбачають наявність у батьків почуття міри, їх особливу мудрість у розв'язанні питань щодо «можна» і «не можна» у взаєминах із дітьми. Знайти золоту середину між потуранням і авторитаризмом батькам допоможе образ чотирьох кольорових зон поведінки дитини: зеленої, жовтої, помаранчевої і червоної. Ідея цих зон належить всесвітньо відомому американському вченому-психологу X. Джайнотгу. Ми ж її інтерпретуємо відповідно до поставленої проблеми.

До зеленої зони належить усе, що дозволено робити дитині за власним вибором або бажанням. Наприклад, якими предметами і в які ігри гратися, що робити раніше (йти гуляти чи виконувати домашні завдання), з ким дружити і кого з друзів-приятелів запрошувати в гості.

Звісно, не всі батьки погодяться на такий експеримент, і їх побоювання можна зрозуміти, але, повторюючись день за днем, їхні хвилювання, прагнення тотальної регламентації дитячого життя стають усе обтяжливішими як для них самих, так і для дітей.

Жовта зона — це територія «відносної свободи», де дитині дозволяється хоча і діяти за власним вибором, але в «певних межах», інакше кажучи, вирішувати вона може сама, але за умови дотримання встановлених правил. Наприклад, можна дозволити дитині сісти за уроки, коли вона цього забажає, але завершити роботу точно о восьмій вечора. Можна гуляти в дворі, але більше нікуди не йти.

Жовта зона дуже важлива: саме тут дитина привчається до внутрішньої дисципліни з механізмом «ззовні всередину», а саме: спочатку батьки допомагають дитині стримувати імпульси, бути обачливою і вчитися контролювати себе саме за допомогою норм і правил, напрацьованих у родині. Поступово, звикаючи до встановлених правил, дитина починає виконувати їх без особливого напруження. Проте це матиме місце лише у тих випадках, коли виконання правил не провокує постійних конфліктів між дорослими і дитиною.

Тому безконфліктне прийняття дитиною вимог і обмежень має бути предметом постійної батьківської турботи. Батькам варто в кожному випадку спокійно, але стисло пояснювати, чим викликана їхня вимога, обов'язково підкреслюючи, що саме залишається дитині для її вільного вибору. Якщо діти відчувають повагу до їхнього почуття свободи і самостійності, вони легше сприймають батьківські обмеження.

У помаранчевій зоні знаходяться такі дії дитини, які взагалі батьками не схвалюються, але в особливих ситуаціях за певних обставин допускаються. Наприклад, дитина щовечора лягає спати о десятій, але цього дня улюблена футбольна команда грає матч на Кубок УЄФА. Гра розпочинається о дев'ятій вечора і завершується пізно. Або ювілей бабусі, яка проживає у передмісті, припадає на будень, і вся родина їде привітати ювілярку. Звісно, у день футбольного матчу дитина лягає значно пізніше і в день народження бабусі пропускає заняття у школі, чого в інших випадках батьки б не дозволили.

Відомо, що виняток лише підтверджує правило. Батькам не слід боятися подібних винятків, якщо вони справді нечасті та виправдані. За таких умов діти дуже вдячні батькам за те, що ті йдуть назустріч їхнім бажанням та потребам і готові дотримуватися встановлених норм в інших ситуаціях.

Нарешті в останній, червоній зоні знаходяться дії дитини, неприйнятні за жодних обставин — це категоричне батьківське «не можна», з якого не буває винятків. Дитина має усвідомити, що, наприклад, бити слабших, ламати створене іншими, брати чуже, лихословити, брехати і ще багато чого — не можна ніколи. Перелік цього «не можна» дорослішає разом із дитиною і долучає її до серйозних моральних норм і соціальних заборон.

Отже, всі зони, разом узяті, свідчать: правило відрізняється від правила. І батьки завжди можуть знайти «золоту середину» між готовністю розуміти дитину і бути твердими, між гнучкістю і непохитністю у вихованні дисциплінованості у сина чи доньки.

Третє правило

Батьківські вимоги не повинні мати протиріччя з важливішим потребами дитини. Так, дуже часто батьківське «не можна» стосується дитячої над активності: не можна багато бігати, стрибати, лізти на дерева і паркани, кидатись камінням, малювати будь-де, голосно кричати і сміятися тощо. Забороняти це і ще багато чого дитині — усе одно що намагатися загатити повноводну річку, тому що все назване вище є ознакою дуже важливих для розвитку дитячої особистості потреб — у русі, пізнанні, вправлянні.

Батькам слід спрямовувати дитячу надактивність у безпечне русло: можна «досліджувати» калюжі, але у високих чоботах; можна розібрати годинник, але несправний; грати у футбол також можна й потрібно, але не в приміщенні і подалі від сусідських вікон; навіть кидати каміння в ціль можна, якщо нікого немає поруч.

Починаючи з 10-11-ти років, спілкування з ровесниками стає дуже важливим для дітей. Діти збираються в групи, великі й маленькі, все частіше проводять час поза домівкою, більше зважають на думки ровесників, аніж батьків.

Аби попередити ускладнення, батьки мають бути дуже обачними у своїх заборонах «не дружити», «не ходити», «не вдягати». Справа в тому, що в цьому віці дитина все частіше сприймає батьківські заборони як загрозу власному статусу, вона боїться стати «білою вороною», предметом глузування, бути неприйнятою товаришами. І якщо на одній шальці терезів — місце дитини серед однолітків, а на другій — батьківське «не можна», то, швидше за все, переважить перше. Батьки мають виявити терпіння, толерантність і навіть філософський погляд на проблему, аби спокійно, з розумінням сприйняти підліткову манеру одягатись, сленг, музичні вподобання, зачіски тощо.

Психологи порівнюють цей період у житті дітей із віковими інфекційними хворобами: усі підхоплюють, усі хворіють у більш або менш серйозній формі та через певний час одужують. Але варто батькам розпочати конфлікти з цих приводів — і контакт із дитиною, її довіра будуть втрачені, дисциплінованість зруйнована. Значно краще, якщо дорослі зосередять увагу на вихованні у дітей загальних, вічних цінностей: чесності, працелюбства, шляхетності, поваги до особистості іншого. Причому важливо не лише вербально виховувати їх у дитини, а й реалізовувати зазначені якості у взаєминах із дитиною, чого вона очікує від батьків і сподівається отримати.

Четверте правило
Обмеження, вимоги, заборони повинні узгоджуватися поміж усіма дорослими членами сім'ї, постійно підтримуватись. У ситуації розбіжностей, неузгодженостей дитина не може призвичаїтись до вимог, засвоїти певні правила, звикнути до дисципліни/ Вона звикає домагатись свого, провокуючи дорослих на конфронтаційні взаємини.

Навіть якщо один із батьків не згодний із думкою другого, краще обговорити ситуацію, що склалась, за відсутності дитини і дійти компромісу.

Не менш важлива послідовність у дотриманні правил і вимог. Важливо зрозуміти, що попри невеликий вік і досвід, дитина весь час випробовує дорослих на «міцність» і сприймає лише те, що не піддається «деформації», а інакше привчається наполягати, вимагати, скиглити, ридати.

П'яте правило

Тон, яким повідомляється вимога або заборона, має бути швидше дружнім, аніж нотаційним, директивним. Будь-яка заборона бажаного є важким іспитом для дитини, а якщо ця заборона висловлена сердитим або владним тоном, іспит стає вдвічі важчим. Не варто на запитання сина або доньки «Чому не можна?» відповідати: «Тому, що я так сказав!», «Не можна і все!» Доречніше стисло пояснити: «Це небезпечно», «Вже пізно», «Ти можеш зашкодити навколишнім і собі». Пояснення має бути коротким, чітким, зрозумілим і повторюватися лише раз. Якщо дитина постійно перепитує «Чому не можна?», то справа не в тому, що вона не зрозуміла, а в тому, що їй важко перебороти свої бажання або небажання підкорятися.

Дуже корисно заздалегідь обговорювати з дитиною виконання правил і вимог, нагадуючи про них і попереджаючи можливі труднощі. У таких випадках місія батьків — бути помічниками дитини у виконанні нею добровільних зобов'язань, а не суворими наглядачами.

Існує висока вірогідність, що дотримання дорослими цих нескладних правил виховання збагатить їхні взаємини з дитиною цінним досвідом безконфліктної дисципліни.

Кожна дитина робить залюбки дві речі: вона або співпрацює з батьками, або пручається. (І те, й інше дозволяє дитині залишатися в центрі уваги — а це для неї дуже важливо.) Тому питання дисципліни розв'язується дуже просто: з раннього віку потрібно поводитися так, щоб дитина зрозуміла: їй вигідно співпрацювати з вами.

Більш того, будь-яка дитина слухається не тому, що вона народилася такою свідомою.

Діти слухаються нас у тих випадках, коли бачать, яка їм від цього буде користь, або знають, що за «злочином» піде покарання. Усі інші варіанти, крім гри не працюють.

КАК ОРГАНИЗОВАТЬ РЕБЕНКА УТРОМ?

Наверное, многие родители сталкивались с тем, что среди недели бывает очень сложно вовремя собрать и отправить ребенка в школу в силу ряда причин (нежелания ребенка идти в школу, вставать рано утром, завтракать). Рабочие дни превращаются для родителей в легкий кошмар (везде и все надо успеть!). Когда же наступают выходные, дети на удивление самостоятельно встают рано утром и с удовольствием завтракают.

Как же организовать ребенка по утрам?

Необходимо приучить ребенка к определенному режиму сна и бодрствования (к примеру, подъем в 7.00, отбой в 21.00-21.30) и следить за тем, чтобы ребенок высыпался. Режим рекомендуется соблюдать не только в рабочие дни, но и в выходные и во время каникул. Недосыпание – одна из причин, по которым детей трудно собирать в школу рано утром.

Приучить ребенка с вечера собирать сумку в школу. Не стоит тратить время на сбор книг и тетрадей в полусонном состоянии рано утром, тем более что есть шанс что-то забыть.

Приучить ребенка готовить домашнее задание после школы в тот же день. Выработайте определенный режим работы над уроками (определенное время с перерывом на отдых), но ни в коем случае не оставляйте какую-то часть уроков на утро, в особенности, если ребенок ходит в первую смену.

Приучить ребенка с вечера готовить одежду и обувь на завтра. Чтобы сэкономить время утром, с вечера помогайте ребенку подготовить одежду и обувь на следующий день.

Разнообразьте завтрак ребенка. Если ребенок ест без аппетита либо и вовсе отказывается от завтрака, разнообразьте его. Вместе с полезными продуктами, всегда покупайте что-то, что очень любит ваш ребенок (чем его можно заманить на кухню!). Так завтрак станет чуть-чуть веселее и охотнее!

Если ребенок медленно собирается утром, поднимайте его заведомо раньше, чтобы у вас было больше времени на сборы в школу и не приходилось лишний раз подгонять ребенка. Пусть ребенок собирается в своем ритме!

Самый важный момент в борьбе с неорганизованностью ребенка по утрам – это мотивация. Мотивируйте ребенка приходить в школу вовремя. Мотивация может быть самой разнообразной – это может быть посещение цирка, парка развлечений, покупка новых игрушек, дисков с играми и т.д. Самое главное, чтобы ребенок был сам заинтересован вставать вовремя в рабочие дни.

Договоритесь с ребенком также и о том, что в случае если он будет осознанно неорганизован утром и будет опаздывать в школу, ему будет дано меньше времени на игры (в общем, будет какое-то незначительное наказание за плохое поведение).

В конце концов задумайтесь о том, почему ребенок может не хотеть успевать. Может быть ему просто не интересно в школе. И решений у этой проблемы великое множество. Любое из них окажется благом для Вашего ребенка.

10 ВЧИНКІВ, ЯКИХ УЧИТЕЛІ ОЧІКУЮТЬ ВІД БАТЬКІВ

Як свідчить африканська приказка, «Щоб виховати дитину, потрібне ціле село» («It takes a village to raise a child»). А значить, ми не можемо розраховувати на те, що вчителі самостійно зможуть навчити наших дітей. Результати досліджень доводять, що, якщо у шкільне життя дитини залучені мама й тато, то її оцінки, поведінка й емоційне благополуччя значно вище. Тому, щоби полегшити роботу вчителів, необхідно прислухатись до їхніх побажань, викладених у вигляді десяти рекомендацій.

Читайте своїй дитині. «Найбільш важливим аспектом у розвитку дитини, що визначає її подальший успіх у читанні, є те, що батьки читають їй уголос». Візьміть будь-яку книгу і, принаймні, три рази на тиждень читайте її вашому малюку. Так ви пробуджуватимите в дитини любов до читання, яку вона пронесе через усе життя.

Познайомтеся з учителем. Необхідно дізнатись, як звуть учителя вашої дитини, оскільки важливо побудувати спілкування з ним на особистих контактах. Спитайте, за допомогою чого йому чи їй більш комфортно спілкуватися з вами, наприклад, телефоном або електронною поштою. Відвідуйте заходи у школі та батьківські збори. Не будьте тими батьками, які з’являються там тільки в конфліктних ситуаціях.

Заохочуйте дружбу за межами школи. Навчання у класі найкраще проходить тоді, коли учні діють згуртованою командою. Оскільки в дітей у школі не завжди є можливість добре пізнати один одного й потоваришувати, переконайтеся, що ваша дитина проводить час з однокласниками не тільки у школі – заохочуйте командні ігри та позашкільні заходи.

Долучіться до роботи школи. Відвідуйте засідання шкільної ради, приєднаєтесь до батьківського комітету. Якщо ви працюєте, а зустрічі призначаються, як правило, у денний час, поцікавтеся, чи можливо хоча б іноді проводити їх у вечірній час. Пам’ятайте, що ваш голос завжди має значення, адже іноді ви єдині хто виступає на захист вашої дитини. До того ж, коли батьки об’єднуються, вони можуть більш легко й ефективно вплинути на позитивні зміни у школі.

Візьміть участь у шкільних заходах. Не пропускайте шкільні події, такі як конкурси талантів, наукові ярмарки, осінній бал та інші. Навіть якщо ваша дитина не грає в команді, чому б вам не відвідати спортивний захід? Тим самим ви посприяєте зміцненню вибраного курсу школи та взаєморозумінню з дочкою чи сином. Ви не тільки допоможете своїй дитині стати успішною у школі, а й отримаєте безцінні спільні переживання та спогади.

Перенесіть процес навчання додому. У навчанні завжди є якісь моменти, які залишаються поза увагою дитини під час занять у класі. А ви візьміть і спечіть пиріг і навчіть її основ арифметики вдома. Створіть свій власний конкурс на знання орфографії. У вихідні дні організуйте маленьку подорож, відвідайте музей або океанаріум. Подивіться добрий сімейний фільм. Навчання в сім’ї – це відмінний спосіб закласти основи майбутнього успіху.

Значення освіти. Покажіть вашій дитині, що навчання – це пригода довжиною в життя, яка не закінчиться із закінченням школи. Прочитайте книгу, відвідайте заняття, які вас цікавлять і захоплюють. Розкажіть дитині про свій власний досвід навчання, який ви отримали на роботі. Тримайте зв’язок з нею через освітні книги, фільми і телевізійні програми.

Не будьте такими терплячими. «Терпіння – це для мучеників», – каже Ліза Холева – співавтор книги «Про що знають вихователі дитячого садку». Якщо ви вдома терпляче потураєте дитині, вона може не впоратися з навчанням під час шкільних занять. Ну а якщо ви берете її із собою на зустріч, то обов’язково прийдіть вчасно, незалежно від того, наскільки сильно її щось захопило. Терпіння до бажань дитини в даному випадку може послужити як погана послуга.

Привчіть свою дитину до чистоти та порядку. Напевно, ви зазвичай самі розкладаєте іграшки по полицях? Якщо ваша дитина не привчена прибирати після себе вдома, вона, безсумнівно, буде неохайною й у школі. Навчіть її акуратно розкладати іграшки на свої місця, застилати ліжко, викидати сміття й мити посуд. Коли вона звикне до цього вдома, як до якогось стандарту поведінки, підтримання чистоти на робочому місці у школі не стане для неї чимось трудомістким і складним.

Починайте навчання вдома крок за кроком. Коли ви починаєте займатися з дитиною, ведіть себе, як учитель у класі. Переконайтеся, що її увага повністю зосереджена на вас, а потім починайте крок за кроком давати чіткі й точні інструкції. «Важливо стати поруч з вашою дитиною, нахилитись та встановити зоровий контакт», – каже Ліза Холева. Ваш малюк буде вчитися слідувати інструкціям і вже точно не відставатиме у навчанні.

Візьміть участь у житті школи, створіть власний процес навчання та проілюструйте мотивацію щодо пізнання на своєму власному прикладі, ви станете неоціненною частиною успіху своєї дитини у школі та за її межами. Учителі будуть вам вдячні, й одного разу в один прекрасний день ваша дитина теж висловить вам найщирішу подяку!

КАК СДЕЛАТЬ, ЧТОБЫ РЕБЕНОК СЛУШАЛ С ПЕРВОГО РАЗА

«В одно ухо влетело, в другое вылетело». Как это актуально сейчас, когда наши дети научились слушать нас избирательно, а, следовательно, и слушаться, старших. Это достаточно серьёзная проблема для многих родителей. Я предлагаю вам несколько простых советов, как научить своего ребенка внимать вашим просьбам, пожеланиям и указаниям.

1. Прежде всего, надо стать примером для своего ребёнка – примером внимательного слушателя. Покажите ребенку, как вы умеете слушать мужа, друзей и особенно его самого. Больше слушайте, меньше говорите.

2. Говорите с ребёнком уважительно. Дети почти всегда «отключают» своё внимание, если вы говорите с ними на повышенных тонах, критикуя, обвиняя, жалуясь или приказывая.

3. Если ребёнок не реагирует, понизьте голос. Ни в коем случае не кричите – начните говорить более спокойно. Дети очень чутко реагируют на смену тона голоса и начинают слушать.

4. Вначале привлеките внимание ребёнка, а затем говорите. Можно сказать: «Пожалуйста, посмотри на меня и послушай, что я скажу».

5. Заранее предупредите о каком-либо разговоре. Скажите ребёнку: «Минут через 10 я поговорю с тобой по вопросу…. Будь готов».

6. Говорите коротко, ласково и конкретно. Вместо «немедленно садись делать уроки» выразите свою просьбу так: «Пожалуйста, сделай уроки до того, как пойдешь в гости». Дети обычно более внимательны, если знают, что им не придется выслушивать целую лекцию.

7. Почаще беседуйте с ребёнком «по душам». Пусть он расскажет вам, как у него прошёл сегодняшний день, что его обрадовало, что огорчило. Расскажите о своих чувствах.

Що повинен знати і уміти першокласник

Учень першого класу повинен знати:
- свою домашню адресу і телефон;
- адресу школи;
- телефон, місце роботи батьків;
- шлях від дому до школи.

Учень першого класу повинен уміти:
- самостійно переходити вулицю, дотримуючись правил вуличного руху;
- замкнути і відімкнути двері своєї квартири, подзвонити по телефону;
- самостійно зібрати портфель, орієнтуючись на розклад уроків;
- самостійно одягатися за порою року та погодою;
- стежити за своїм одягом, взуттям;
- виконувати основні гігієнічні процедури (умитися, почистити зуби, зачесатися, мити руки перед їжею);
- прибрати зі столу після прийому їжі;
- користуватися туалетом.

Також учень повинен уміти, не відволікаючись, працювати в класі, займатися, уважно слухати вчителя та батьків, самостійно виконувати їх вказівки, голосно, чітко, не соромлячись, відповідати на запитання вчителя, уміти спланувати свій час.

Як підготувати дитину до читання?

Крапля довбає камінь не силою, а частим падінням,

так людина стає вченою не силою, а частим читанням.

Овідій

Для багатьох вчителів і батьків вміння читати до першого класу є основним показником готовності дитини до школи. Але найчастіше такі вчителі і батьки займаються самообманом. Перевірка навичок читання при прийомі в школу проводиться зазвичай на коротких словах: з 3-4 букв. При «читанні» таких слів відбувається впізнавання їх, а не справжнє читання. Кожна дитина в такому віці знає, наприклад, як «виглядає» слово «мама», деякі інші, легкі для запам’ятовування слова.

Після півроку навчання в першому класі вчитель дивується: «Прийшов читаючий, а зараз сидить, гадає, що тут написано, або ледь розбирає слово по складах».

Така ситуація виникає в наслідок того, що дитину не готували до читання, а вчили запам’ятовувати написання деяких слів. Це затримує розвиток навичок читання.

Як підготувати дитину до читання?

Цей процес комплексний. Він включає:

- розвиток фонематичного слуху;

- розвиток артикуляції.

Артикуляційна гімнастика не менш важлива для дитини, ніж фонематичні вправи. А ще потрібно займатися розвитком зорового сприйняття та зорово-моторної координації. Якщо дитина функціонально готова до читання, вона сама почне читати. Якщо не готова, значить їй треба допомогти. Готувати до читання, а не вчити читати.

Навички читання – це і темп читання, і інтонування речень, і розуміння прочитаного. Поки навички не сформовані, не можна вимагати від дитини швидкого читання. Темп читання обмежений індивідуальними здібностями дитини. В кожної людини вони різні. Крім того, темп читання в основному перевіряється, коли учень читає вголос.

Дійсно, швидке читання – читання, яке потрібно людині в подальшому, - це читання «про себе». В наш час комп’ютеризації, коли потрібно сприйняти велику кількість інформації, читання «про себе» вимагає швидкості і розуміння прочитаного.

Якщо дитина на початку року читала зі швидкістю 20 слів за хвилину, а в кінці року – 40 слів. На скільки процентів збільшився темп читання? А інший учень у вересні читав зі швидкістю 60 слів за хвилину, а у травні – 70 слів за хвилину. Його «швидкісний приріст» нижчий. Про що це свідчить? Про те, що у першої дитини темпи навчання вище. Цей показник дуже важливий, але він залежить від особливостей нервової системи людини.

Іноді дитина так спішить прочитати, що не звертає уваги на інтонацію, на зв'язок слів, на виразність читання. Вона ніби «захлинається», спішить здивувати однокласників, прочитати 120 слів за хвилину і навіть більше(!)

Потрібно, щоб дитина не губками перебирала швидко, а розуміла те, про що читає. Розуміння прочитаного – основний показник читання. А якщо ви хочете, щоб дитина навчилася красиво читати, вчіть її цього.

В третьому класі потрібно вчити дитину читати «про себе», а читання про себе, перш за все, потребує зняття артикуляції. Інакше воно не буде швидким.

Розвиток навичок читання – процес тривалий, пов'язаний з певним психофізіологічним механізмом розпізнання кожного знаку. Дитину потрібно вчити впізнавати букву – цілу, за її частиною, в сполученні з іншими буквами. Для цього можна придумати різні ігри. Вони стануть важливими для розвитку навичок читання.

А технологія: «Погано пише – потрібно писати більше, погано читає – нехай читає більше» ні до чого хорошого не призведе.

Ваша дитина підросла, а отже "підросли" її можливості. Тому вона потребує від вас більшої уваги.

Як успішно працювати над домашнім завданням?

1. Виховувати звичку виконувати домашнi завдання систематично.

2. Починати виконувати завдання можна вже через 1,5 - 2 години пiсля шкiльних занять. Оптимальний час — з 15.00 до 17.00.

3. Привчати дитину сiдати до роботи без нагадувань.

4. Навчити дитину користуватися годинником. Показати, як за годинником робити перерви (10 - 15 хв) для активного вiдпочинку i знову сiдати до роботи. Усе це дитина має виконувати незалежно вiд того, можете ви їй придiлити увагу чи нi.

5. Навчити дитину спочатку складати орiєнтовний план майбутнiх дiй, радитися з вами та обговорювати, як виконати завдання, а потiм самостiйно братися до роботи.

6. Навчити видiляти головне й другорядне, умiти зосередитись на головному.

7. Не забувати нагадувати учневi повторити правила, якi вивчали на уроках.

8. Виховувати у дитини самоконтроль, самоаналiз та самооцiнювання. Найпростiший спосiб — порiвняння сьогоднiшнього рiвня виконання з учорашнiм. Акцентувати увагу навiть на незначних перемогах, щоб дитина помiчала їх і намагалася досягати бiльших результатiв.

9. Не порiвнювати результати навчання своєї дитини з результатами iнших дiтей, а тiльки з її власними!

10. Не забувати вiдзначити стараннiсть дитини. Не створювати "хронiчний дефiцит похвал” через те, що дитина одержує нижчий бал замiсть очiкуваного високого.

11. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашнi завдання. Перевіряти, чи правильно вона зрозумiла пройдений матерiал. У І семестрi краще це робити щовечора, а у ІІ — контроль можна зменшити до 2 - 3 разiв на тиждень.

12. Перевiряти — не значить "робити замiсть”: нiколи не пiдказуйте дитинi готових рiшень.

Примiтка. Пам’ятайте, що телевiзор — ворог № 1 успiшного навчання. Не потрiбно вмикати його ранiше, нiж будугь виконанi усi завдання. Якщо дитина дивиться телевiзор пiд час денного вiдпочинку, то їй буде важко зосередитися. Бажано дозволяти дивитися тiльки дитячi передачi.

Якщо дитина пише з помилками

Найголовніше правило, як стверджують психологи, звучить так: «помилка не повинна фіксуватися у свідомості». Якщо дитина запитує, як пишеться слово, відразу говоріть правильно. Неприпустимі фрази типу: «тут пишеться не «а», а «о». Намагайтеся регулярно проводити вдома диктанти хоча б із вправ підручника. Якщо в дитини виникають труднощі або вона вже виводить неправильну літеру, ви, стоячи за її спиною, неголосно підказуйте: тут «о» або тут «є». Не акцентуйте увагу на неправильному написанні, фіксуйте тільки правильне.

Дуже допомагає щоденне читання класики. 2—3 сторінки з І. Тургенєва, Л. Толстого, І. Буніна дитина повинна прочитати повільно, голосно і чітко вимовляючи кожну літеру так, як написано, а не як чується. Збоку це схоже на читання по складах дошкільника. У цьому випадку одночасно працює зорова,- слухова і моторна (мова, гортань) пам'ять. Потім, коли дитина зіштовхується з цими словами на письмі, вона мислено вимовляє їх правильно, а отже, і правильно пише.

Аналогічно потрібно читати і блоки з 15—20 слів, підібрані в орфографічному словнику: голосно, чітко і не один раз. Уже через кілька місяців регулярних занять ви помітите поліпшення в письмі дитини. Читанням по складах, з чіткою вимовою кожної літери необхідно займатися щодня. Перевірочні диктанти, текстові і словникові, можна проводити 1—5 разів на тиждень. Перевіряючи роботу дитини, не підкреслюйте помилки червоним олівцем. Цим ви тільки закріплюєте в пам'яті неправильне написання. Краще випишіть слова, у яких зроблені помилки, і включіть їх у словникові блоки, які читає дитина, а потім знову перевірте в диктанті. Звичайно, існують відпрацьовані, складні методики розвитку грамотності. Те, що сьогодні радимо ми, неважко і вимагає тільки постійної, щоденної роботи. Результативність же була перевірена неодноразово.

Наприкінці хочемо передати розмову з випадковим попутником у поїзді. Літній чоловік розповів, що в школі його не атестували з російської мови після восьмого класу. Правила знав, але писав з численними помилками. Вчитель порадив йому кожного дня під час літніх канікул переписувати по десять сторінок роману «Війна і мир». Восени він успішно склав іспит, зробивши у творі тільки дві помилки. З того часу проблем із грамотністю в нього не виникало, а кілька загальних зошитів з пописаними пожовклими сторінками, пам'яттю того страшного літа, він тепер показує онукам. Класика — велика річ! Спробуйте.

За матеріалами "Сучасної енциклопедії виховання"